Аутизм
(грец. autos — «сам»; аутизм — «занурення в себе») —
це розлад розвитку нервової системи, що характеризується порушенням соціальної
взаємодії, вербальної і невербальної комунікації, і повторюваною поведінкою,
існують складнощі у взаємодії із зовнішнім світом, з цього приводу виникають
порушення в соціалізації. Людина із аутизмом типово уникає спілкування: усяке
порушення повсякденного розпорядку й стереотипів виявляється йому трагедією;
проте інтелект аутиста понижений далеко не завжди, часто виявляються так звані
«острівці знання» — області, в яких здібності хворого досягають нормального або
навіть геніального рівня.
Вперше терміном «аутистичний» почав користуватися
Блейлер у 1908 для опису втечі від соціального життя, яка спостерігалась у
дорослих, хворих на шизофренію. Цю самостійну проблему вперше описав доктор
Каннер у 1943 в своїй ранній праці «Аутистичні порушення емоційного контакту».
Саме він визначив ряд ознак, характерних
для всіх аутистів:
• Крайня
аутистична самотність — діти не здатні нормально налагоджувати відносини з
іншими людьми, але виглядали абсолютно щасливими, коли залишались самі.
• Нездоланне
нав'язливе прагнення до постійності — діти дуже розчаровувалися, коли
відбувались зміни в звичайному ході подій чи обстановці.
• Чудова
механічна пам'ять — діти, яких бачив Каннер, були здатні запам'ятати велику
кількість абсолютно даремної інформації (наприклад, номери сторінок у
предметному вказівнику енциклопедії), що абсолютно не відповідало різкому
зниженню інтелекту, яке проявлялось в усіх інших сферах.
• Відтерміновані
ехолалії — діти повторювали фрази, які чули, але не використовували (чи з
великими складнощами використовували) мову для комунікації.
• Гіперчутливість
до сенсорних впливів — діти, за якими Каннер спостерігав, дуже бурхливо реагували
на певні звуки і явища, наприклад: шум паротягу, ліфту чи навіть дуновіння
вітру. У деяких дітей були труднощі з прийомом їжі або дивні вподобання в їжі.
• Обмеженість
репертуару спонтанної активності — у дітей спостерігались стереотипні рухи,
репліки, інтереси.
• Хороші
когнітивні завдатки — Каннер був переконаний, що надзвичайна пам'ять і
моторна спритність, що відрізняють деяких дітей, свідчать про високий інтелект,
не зважаючи на те, що в багатьох із цих дітей були відмічені виражені складнощі
у навчанні.
• Високоосвічені
сім'ї — Каннер відмічав, що у його пацієнтів були високоінтелектуальні
батьки.
Пізніше (Kanner і Eisenberg 1956) зі всіх ознак як
ключові складові аутизму Каннер виділив тільки дві: «Крайнє відчуження і
нав'язливе прагнення до збереження одноманітності обстановки». Інші симптоми
він розглядав або як вторинні відносно цих двох та ними спричинені (наприклад,
послаблення комунікації), або як неспецифічні для аутизму (наприклад,
стереотипії).
Симптоми
у новонароджених:
- відсутність жестикуляції або незвичайні жести;
- погана реакція малюка або її повна відсутність на
спроби комунікації з ними оточуючих;
- запізніле гуління.
Симптоми
у 2-3 роки:
- дуже малий словниковий запас;
- дитина дуже мало говорить;
- використовує у мові мало приголосних звуків;
- важко грати в ігри на розвиток фантазії;
- дитина ніби живе у своєму особливому світі.
Нікольська
виділяє чотири типові групи раннього дитячого аутизму:
Діти I групи
з аутичною відчуженістю від оточуючого характеризуються глибокою агресивною
патологією, важкими порушеннями психічного тонусу і довільної діяльності. Їх
поведінка носить польовий характер і виявляється в постійній міграції від
одного предмету до іншого. Ці діти мутичні. Нерідко вживають не членороздільні,
афектно акцентуйовані словосполучення. Не мають потреби в контактах, не
оволодівають навичками соціальної поведінки. Немає і активних форм афектного
захисту від оточуючого. Вони не тільки бездіяльні, але і повністю безпорадні,
майже або зовсім не володіють навичками самообслуговування. Швидше за все, тут
йдеться про ранній злоякісний безперервний перебіг шизофренії, часто
ускладненої органічним пошкодженням мозку.
Діти цієї групи мають якнайгірший прогноз розвитку,
потребують постійного догляду в умовах інтенсивної психолого-педагогічної
корекції у них можуть бути сформовані елементарні навички самообслуговування;
вони можуть освоїти письмо, елементарний рахунок і навіть читання, але їх
соціальна адаптація утруднена навіть в домашніх умовах.
Діти II групи
з аутичним відхиленням оточуючого характеризуються певною можливістю активної
боротьби з тривогою і численними страхами за рахунок стимуляції позитивних
відчуттів за допомогою численних стереотипів: рухових (стрибки, помахи рук,
перебігання і т. д.), сенсорних (стимулювання зору, слуху, дотику) і т.д. Такі
афектно насичені дії, доставляють емоційно позитивно забарвлені відчуття і
підвищують психологічний тонус, притупляючи неприємні дії ззовні.
Зовнішній малюнок їх поведінки - манірність,
стереотипність, імпульс численних рухів, химерні гримаси і пози, хода, особливі
інтонації мови. Ці діти звичайно малоконтактні, на запитання відповідають
односкладово або мовчать, іноді щось шепочуть. Спонтанно у них виробляються
лише найпростіші стереотипні реакції на оточуюче, стереотипні побутові навички,
односкладові мовні штампи-команди. У цих дітей часто спостерігається
примітивний, але "симбіотічний" зв'язок з матір'ю, щохвилинна
присутність якої - непорушна умова їх існування.
Прогноз на майбутнє для дітей даної групи кращий. При
адекватній тривалій корекції вони можуть бути підготовлені до навчання в школі
(частіше - в масовій, рідше - в допоміжній).
Діти III групи
з аутичним заміщенням навколишнього світу характеризуються більшою довільністю
в протистоянні своїй афектній патології, перш за все страхам. Ці діти мають
складніші форми афектного захисту, що виявляються у формуванні патологічних
потягів, у виникненні компенсаторних фантазій, часто з агресивною фабулою, яка
в процесі розіграної психодрами зніме переживання і страхи. Зовнішній малюнок
їх поведінки ближчий до психопатоподібного. Характерні: розгорнена мова, вищий
рівень когнітивного розвитку. Ці діти менш афективно залежні від матері, не
потребують надмірної опіки, їх емоційні зв'язки з близькими слабкі,
проявляється низька здібність до співпереживання. Такі діти при активній
медико-психолого-педагогічній корекції можуть бути підготовлені до навчання в
масовій школі.
Діти IV групи
характеризуються надмірним гальмуванням. У них не глибокий аутичний бар'єр,
менше виражена патологія афективної і сенсорної сфер. У статусі цих дітей на
першому плані – неврозоподібні розлади: надзвичайне гальмування, боязкість,
лякливість, особливо в контактах, відчуття власної неспроможності, яке підсилює
соціальну дезадаптацію. Значна частина захисних утворень цих дітей носить не
гіперкомпенсаторний, а адекватний, компенсаторний характер – при поганому
контакті з однолітками вони активно шукають захисту у близьких; зберігають
постійність середовища за рахунок активного засвоєння поведінкових штампів, що
формують зразки правильної соціальної поведінки, прагнуть бути
"хорошими", виконувати вимоги близьких. У них є велика залежність від
матері, але це не вітальний, а емоційний симбіоз з постійним афективним
"зараженням" від неї.
Комментариев нет:
Отправить комментарий